знімати

Знімати, -ма́ю, -єш, сов. в. зня́ти, зніму, -меш, гл. 1) Снимать, снять. І шапки не зняв, і руки не дав, не прощався зо мною. Мет. 67. Пішов коток на торжок, купив собі кожушок. Треба з кота зняти та дитині дати. Макс. (1849). 103. Із правої рученьки перстень зняв. Мет. 168. Зняли з нього головоньку. Мет. 77. Вернися, милий, з чужої сторононьки, зніми журбу з моєї головоньки. Чуб. V. 861. 2) Поднимать, поднять. Лучче мені, мати, важкий камінь зняти. Мет. 259. Зняв руки до Бога. Левиц. ПЙО. І. 263. До тебе очі я знімаю, небесний жителю і царю. К. Псал. 291. Филю зо дна моря знімає. АД. І. 192. 3) — бучу. Поднять шумъ, крикъ. Зняла ж бучу Пилипиха, як визналась батькова подія. МВ. ІІ. 118. 4) — го́лос, річ. Начинать, начать говорить. МВ. ІІ. 96. Знявши одна жінка зміж народу голос, каже. Єв. Л. XI. 27. 5) — щот. Считать, сосчитать. Неможна з цього маку нікому щоту знімати. Чуб. І. 85.