зіхати
Зіха́ти, -ха́ю, -єш, сов. в. зіхнути, -хну, -не́ш, гл. 1) Разѣвать, разинуть (ротъ). Своє ззів, та й на моє зіхаєш. 2) Зѣвать, зѣвнуть. Лежить та зіхає на все горло. Вилазе відтіля (з труни) мертвець: зігнув, потягся і подався на слободу. 3) Испускать, испустить духъ (объ умирающемъ). Як лежала я хвора дуже, то діти все ждали: ось зіхне! ось зіхне мати.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 155.
Том 2, ст. 155.