бичівник
Бичівник, -ка, м. Въ дышловомъ возу: жердь, служащая для припряжки третьей лошади. Кінь на бичівнику. Ум. бичівничок.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 59.
Том 1, ст. 59.