здрік
Здрік, здро́ку, м. = дрік 2. І ну корпать очі чоловікові своєму, неначе здрік її кусає.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 147.
Том 2, ст. 147.