здибати
Здиба́ти, -ба́ю, -єш, сов. в. зди́бати, -баю(-блю), -баєш(-блеш), гл. Встрѣчать, встрѣтить. Костю, чи не здибали-сте де мого Михаська? Ідуть, ідуть, здибають пана. Як вас (літа) здибле лиха доля, будьте коротенькі. Біда здибав легко, а трудно її збутися. Він нас здибав за селом.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 143.
Том 2, ст. 143.