зарубувати
Зару́бувати, -бую, -єш, сов. в. заруба́ти, -ба́ю, -єш, гл. 1) Зарубливать, зарубить, убить рубящимъ орудіемъ. Коня візьмуть і попружечку, тебе зарубають, мою душечку. 2) Дѣлать, сдѣлать зарубку, насѣчку. 3) — язик. О лошади: ранить языкъ травою. 4) — себе. Ограждаться, оградиться, защититься. Ой піду я в полонину та в зелену пущу, там я себе зарубаю, нікого не пущу.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 91.
Том 2, ст. 91.