бекати
Бекати, -каю, -єш, гл. 1) Кричать по овечьи, по козьи, блеять. Ціла отара овець та кіз, ягнят, козенят мекала та бекала. 2) О дѣтяхъ: ревѣть.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 48.
Том 1, ст. 48.