забіг
Забі́г, -гу, м. 1) Набѣгъ. 2) Убѣжище, пристанище. уда́тися в забі́ги до. Убѣжать, укрыться въ. Шляхта позосталася, удавишся в забіги до кріпких своїх фортець. 3) Закатъ снѣжный, скользкая покатость, куда сани съѣзжаютъ. и І казав, не їдь туди, там великі забіги. 4) — чому. Предупрежденіе. 5) мн. Старанія, усилія. Як уже він не підходив до неї, як не підлащувався, то вона на всі його забіги наче й не дивиться.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 5.
Том 2, ст. 5.