душогубець

Душогу́бець, -бця, м. Душогубець, убійца. Твій рід хороший і величний не плодив ні злодіїв, ні душогубців. МВ. І. 27. Перш було як який грішний попаде сюди, так і то навдивовижу; та й то бували все то душогубці, то харцизяки. Кв. II. 187. Той був душогубець. Єв. І. VIII. 44.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 461.

Випадкові слова

Бейла, -ли, м. Дурачина, остолопъ, болванъ. Бердич. у.

повністю...

Мліг, (род.?), м. Мигъ. На мліг ока був рижий розсідланий. Федьк.

повністю...

Уколоти, -лю, -леш, гл. 1) Уколоть. Його колючки і уколять. Рудч. Ск. І. 153. 2) Наколоть. Уколи трохи трісочок.

повністю...