долігати

Доліга́ти, -га́ю, -єш, гл. = долегати. Кінь знає, як му сідло долігає. Ном. № 2358. До кого долігає, там рукою сягає. Ном. № 9750.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 417.

Випадкові слова

Накара́ти, -ра́ю, -єш, гл. Наказать, покарать. От накарав мене Бог таким чоловіком! Г. Барв. 100. Накарав міх, то й торби страшно. Ном. № 5794.

повністю...

Долівли́ць нар. = долілиць. Шух. І. 211.

повністю...

Щот, -ту, м. Счетъ. Копійка любить щот. Ном. № 9922.

повністю...