доколювати

Доко́лювати, -люю, -єш, сов. в. доколо́ти, -лю́, -леш, гл. Докалывать, доколоть. ЗОЮР. І. 76.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 414.

Випадкові слова

Самогуди, -дів, м. Эпитетъ гуслей (въ сказкахъ): сами собой издающія звукъ. Найди мені гуслі-самогуди. Чуб. II. 39.

повністю...

Квапний, -а, -е. 1) Спѣшный. 2) Охочій до чего. 3) Соблазнительный. Гроши квапні! що кожне на їх квапиться. Чигир. у.

повністю...

Побідувати, -ду́ю, -єш, гл. Побѣдствовать. Не що вже робити, тра побідувати. О. 1862. VI. 94.

повністю...