догонити I
Дого́нити I, -ню, -ниш, гл. = I Доганяти. 1) Ой ти зоре та вечірняя, чом нерано ізіходила, чом місяця не догонила? Вже погоня її догонила. 2) От став той хлопець гнать позу. Тілько що став до воріт догонити, а вже стоїть той дід на воротях.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 408.
Том 1, ст. 408.