диктура
Дикту́ра, -ри, ж. 1) Диктовка. Прокаже в диктуру дещицю. 2) Вата, положенная въ чернильницу, чтобы не разливались чернила. Чорнила просить. Навіть «диктурою» не відмовишся. Щоб не розливалось чорнило, дітвора напиха бавовни в каламар і вже робить пером, що видушить, наче б і вмочив. Отсе й єсть «диктура».
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 383.
Том 1, ст. 383.