дибом
Ди́бом нар. Дыбомъ. Бувало покійний Окрім як стане росказувати, царство йому небесне, — дак волос дибом становиться. Пропадає, мов порошина з дула, тая козацькая слава, що по всьому світу дибом стала. Сивиллу тут замордовало і очі на лоб позганяло, і дибом волос став сідий.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 381.
Том 1, ст. 381.