дзвенячий
Дзвеня́чий, -а, -е. Звенящій, звонкій. Чутно її голосок дзвенячий.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 377.
Том 1, ст. 377.