Буркувати, -ку́ю, -єш, гл.
1) Мостить (камнемъ). Зробив.... бурковану дорогу.
2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує.
Відволати, -лаю, -єш, гл. Первоначально значило: отозвать, теперь употребляется въ выраж. біду відволати. — Избавиться отъ бѣды. Мені тебе хоч жалко, мила, біди не можно одволать. відволати или відволати від смерти. Спасти отъ смерти, отходить. Бабусю Настю поховали і ледве, ледве одволала Трохима діда. Він мене од смерти одволав.
Мовчо́к, -чка, м. Молчокъ, молчаніе. Мовчок: розбив тато горщок; а мати й два, та ніхто не зна. мовчком = мовчки.
Намі́т, -ме́ту, м. = намет. Наступила чорна хмара, став дощ накрапать; ой стали наші козаки в наміт утікать.
Наумір нар. = навмір.
Орда, -ди, ж.
1) Орда. Піди, сину, геть од мене, нехай тебе орда візьме.
2) Перен.: толпа. Помішників у його ціла орда. Ордою — толпой. За молодою козаки ордою.
Пищаль, -лі, ж. Пищаль. Семип'ядную пищаль підняв і орлам сизоперим кулю на подарунок подарував.
Порука, -ки, ж. Поручительство.
Поспашувати, -шую, -єш, гл. О травѣ, хлѣбѣ, находящихся на корню: дать скотинѣ ихъ выпасти. Коли жито чи пшениця дуже ростуть з осени, то щоб не пішло в стрілки, то треба пускати скотину по йому пастись — поспашувати.
Склизнути, -зну, -неш, гл. Исчезнуть, ускользнуть. Cм. слизнути.
