Буркотати, -чу́, -чеш, буркоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Ворковать. Ой голубочок гуде, а голубка буркоче. 2) Рокотать, шумѣть. Хвилі росходяться перед байдаком, а ззаду знов буркочучи зливаються. 3) Ворчать. Буркотів собі під ніс, лаючи козаків. Оце тобі, стара бабо, щоб не буркотіла.
Загріва́ти, -ві́ю, -єш, сов. в. загрі́ти, -рі́ю, -єш, гл. 1) Согрѣвать, согрѣть. А чортяка до парубка, давай загрівати його. Та прихили своє личко, най моє загріє. 2) Проникнуть со своимъ тепломъ. Туди (в труну) й вітер не завіє, і сонечко не загріє. Мир. 183.
Загу́дити, -джу, -диш, гл. Начать порицать, находить недостатки. Дивувалась, що се сталось старому, що разом загудив Василя.
Набі́гатися, -гаюся, -єшся, гл. Набѣгаться. Набігався, пійду ляжу спати.
Недовчений, -а, -е. Недоученный.
Ножиці, -ць, м. мн. Ножницы. Вдарь у стіл — ножиці обізвуться.
Одвірник, -ка, м. см. лавчастий замок.
Поплакати, -плачу, -чеш, гл. Поплакать. На чужині не ті люде, — тяжко з ними жити! ні з ким буде поплакати, ні поговорити.
Треба нар. Надо, нужно, необходимо. Пошли, Боже, з неба, чого нам треба. Хоч хочете — не хочете, треба привикати. Иногда употр. какъ сущ.: І він з своїм требом. 236. Требові й кінця нема. На що купив? — Треба; на що продав? — Треба. І требові кінця не буде.
Утрястися, -суся, -сешся, гл. Убраться, убѣжать. Вони як чкурнули, — утряслись! А він подививсь тільки вслід, та й з тим і вернувсь.