Зажива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. зажи́ти, -живу́, -ве́ш, гл. 1) Употреблять, употребить, вкушать, вкусить. Будуть до тебе козаки заїзджати, будуть у тебе хліба-соли заживати. Я горілки не заживаю. Зажиймо табаки. Гей, гості, що єсть — заживайте. 2) Испытывать, испытать. Жила в батька не рік, не два, — не зажила добра. роско́ші зажи́ти. Пожить въ роскоши, богатствѣ. Гей, хто хоче роскоші зажити, — гей, нехай іде до двора служити. 3) Пріобрѣтать, пріобрѣсти; зарабатывать заработать въ наймѣ. Мізерний був, хтілось то копійки зажити. Скільки це вже я в вас грошей зажила? сла́ви зажи́ти. Пріобрѣсти извѣстность, славу. Ой не знав козак, да не знав Супрун, да як слави зажити: ой зібрав військо славне запорожське та й пішов орду бити. Зажили вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки. 4) — вік. Жить, пожить на счетъ чужого вѣка. Ти чужий вік заживаєш.
Злива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. злити, зіллю́, зіллєш, гл. 1) Сливать, слить изъ разныхъ мѣстъ въ одно. Йому мила з усіх мисок вечерю зливає. 2) Лить, полить на что. Зливати на руки. Зливши миро се, на погребення зробила. 3) Поливать, полить, обливать, облить; заливать, залить. Треба злити долівку, щоб пилу не було. Зіллю ввесь сад слізьми. Так гляне, неначе холодною водою зіллє. Ріка зливає поберіжжє.
Злида́рь, -ря́, ж. Бѣднякъ. Має своє поле, худоду таку, а по людях робить поденно, мов який злидарь. Злиденні злидарі. Ум. злидарик. Ув. злидарюка.
Лише́ нар. Только, лишь, но. Не дивися на уроду, лише на пригоду. Не вірь, мужу, своїм очам, лише моїй повісті.
Надіхо́дити и надхо́дити, -джу, -диш, сов. в. надійти́, -дійду́, -деш, гл. 1) Подходить, подойти, приближаться, приблизиться; наставать, настать. Тим часом надійшли і молоді. Надходить вовк. Надійшли жнива, достигла Василева пшениця. Надходить осінь. Звідусюди надіходять непотішні вісти. 2) Иногда посѣщать, посѣтить, иногда бывать, быть.
Пластововний, -а, -е. Съ гладкой шерстью, не курчавый. Пластововне ягня. Пластововний смух.
Попереломлювати, -люю, -єш, гл. Переломить (во множествѣ).
Приправка, -ки, ж. Ум. отъ приправа.
Рабувати, -бу́ю, -єш, гл. Грабить. Встань, пачкару, годі спати, ідуть турки рабувати; ідуть турки на рабунки, зрабують тя молодого, возьмуть коня вороного. Один розбійник страшний розбивав, лютував, рабував.
Синевод, -да, м. пт. Зимородокъ.