Виговорювати, -рюю, -єш, сов. в. виговорити, -рю, -риш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, упрекать, упрекнуть. Шкадронний і давай йому виговорювать: за що се, діду, ти мене цураєшся? Звісно, я йому виговорю, що вони голі, на відданню, а ти їм нічого не придбав.
2) Высказывать, высказать. Що говорять, то й виговорять.
3) Заговаривать, заговорить (о знахарскомъ заговорѣ). Виговорити.... рабу Божому (уроки).
4) Выговаривать, выговорить, включить въ договоръ, въ условіе. Cм. виговоряти.
Відкалабанити, -ню, -ниш, гл. Отколотить. Та так його одкалабанили, шо він ледві додому дотягся.
Відлука, -ки, ж. Отлученіе; отдѣленіе отъ чего либо.
Давлю́чий, -а, -е. Трудно проглатываемый (о пищѣ). Cм. Давучий.
Занечу́яти, -чую, -єш, гл. Потерять слухъ, оглохнуть.
Кахнути Cм. кахкати.
Лимари́ха, -хи, ж. = лимарка. Ой пила, пила лимариха на меду, та й пропила свою дочку молоду.
Охабляти, -бля́ю, -єш, сов. в. охабити, -блю, -биш, гл.
1) Оставлять, оставить. Мене-с охабив фраіречку першу.
2) Портить, испортить.
Пужка, -ки, ж. Ум. отъ пуга.
Страждання, -ня, с. Страданіе. Не раз сплакнула, слухаючи страждання Оксанине.