Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Вигрібати, -ба́ю, -єш, сов. в. вигребти, -бу, -беш, гл. Выгребать, выгресть. Вигребла рукою.... ямку. Грин. II. 143. Пащо курка гребе? На те, щоб вигребти. Ном. № 9843. Вигребе із печі жару. Стор. I. 207.
Зубочистий, -а, -е. = зго́ристий.
Кесарь, -ря, м. Кесарь, императоръ. Та заразом щоб докапать, вони на раді й присудили, щоб просто кесаря назвать самим Юпитером. Шевч. 608. Война настала од кесаря пана уже виволана. Ум. кесарик. Загадала Наталія кесарика вбити. Н. п.
Летя́га, -ги, м. = нетяга. Ой гуляв, гуляв козак, бідний летяга, сім год і чотирі. Мет. 377.
Мальо́ваний, -а, -е. 1) Расписанный, раскрашенный. В нього хата з сосни, з ялини, вся мальована. Чуб. III. 416. Купи ж мені, мати, мальовані п'яльця. Мет. 2) Цвѣтной, изукрашенный. Прилетіла пташка — мальовані крильця. Мет. 103. Ой із города із Трапезонта виступала галера трьома цвітами процвітана, мальована: ой первим цвітом процвітана — златосиніми киндяками побивана; а другим цвітом процвітана — гарматами арештована; третім цвітом процвітана — турецькою білою габою покровена. Лукаш. 15. 3) Красивый (о человѣкѣ); выхоленный, красивый. Іде було собі як мальована: очі у землю спущені, і не дивиться. МВ. Та й поберемося, моя крале мальована. Шевч. 621. Не пускайте до нас ваших мальованих паничів, що вміють дівочим розумом і серцем, як пахущою квіточкою, що-дня міняючи, забавлятися. К. (О. 1861. І. 313). Мальованим конем не далеко в'їдеш. Ном. № 5248.
Підборідь I нар. Подъ подбородокъ. Овивають її (перемітку) попід бороду, підборідь. Шух. І. 132.
Просвітлий, -а, -е. Свѣтлый, радостный, веселый, отрадный. Не маю просвітлої години. Н. Вол. у. Був я в чужій стороні, — нема роду при мені, а ні роду, ні родини, ні просвітлої години. Грин. III. 408.
Тарганити, -ню, -ниш, гл. Тащить, тянуть. Борз. у.
Укуріти, -рію, -єш, гл. Запылиться, задымиться. Камінюка нависла, вкуріла, а хатина тулиться під нею, як сирота під тинню. Св. Л. 213. Вкурів хліб дуже, а в мішку був. Канев. у.
Учистити, -щу, -стиш, гл. 1) Хватить, съ силой что сдѣлать. Було деколи і апостола вчистить, а на криласі як потягне горою, то й дяків не чуть. Стор. І. 227. А ну-те ж! учистьте запорозького козака. Шевч. 306. Як учистить гряд! Стор. І. 21. 2) Ударить. А баран як розженеться, як вчистить у лоб. Рудч. Ск. І. 2.