Дейне́ка, -ки, м. Словомъ дейнеки впервые названъ пѣхотный полкъ, составленный въ 1657 г. полтавскимъ полковникомъ М. Пушкаремъ изъ всякаго сброда, плохо вооруженнаго. «Пушкарь... собралъ себѣ зъ винниковъ, броварниковъ, пастуховъ и наймитовъ людскихъ полкъ пѣхотній, наименовавши его Дейнеками; которой то полкъ мало въ себѣ имѣлъ товариства зъ добримъ христіянскимъ сумленіемъ, и оружіемъ до войни приличнымъ; но тилко зъ рогатинами, косами і кіями, и изъ сердцами до убійства и разграбленія имѣній людскихъ готовими». (Величко. Лѣт. І. 328). Клобуковская, жалуясь на Подлеснаго, напавшаго на ея домъ съ толпой вооруженныхъ слугъ, представила какъ corpus delicti, оружіе отнятое у убитаго П., она «презентовала» въ судѣ «areum album alias łuk białogrodzki sagittas quatuor atque deinekam alias wegierę»; говорила, что П. стрѣлялъ «per fenestram, baculo, alias wegierą, extrusam». Сопоставляя тексты находимъ, что слова: «дейнека, wegiera и baculum» — синонимы: слѣд. dejneka = дубина, палка, а потому, въ примѣненіи къ козацкимъ отрядамъ, слово дейне́ки должно было означать толпу, вооруженную дубинами. КС. 1889. I. 222. (Замѣтка В. А.). Кулишъ, беря это слово въ томъ же значеніи полуразбойничьяго военнаго сброда, употребляетъ его въ поэмѣ «Великі проводи», относящейся ко временамъ Богдана Хмельницкаго, т. е. до составленія помянутаго полка. Чи то грачі, чи то галіч, чи хижі дейнеки роспускають по Вкраїні загони далекі? К. Досв. 242. Величалися дейнеки будинковим лупом. Ibid. 207.

Завіякуватий, -а, -е. Разгульный. Один завіякуватий чоловік та піячив у шинку. Грин. ІІ. 171.

Заї́дливий, -а, -е. 1) Злой, привязчивый. Часом у руках і ціпок є, може б декотру заїдливішу (собаку) зачепив би чи по морді, чи по боку. Греб. 408. 2) Ссорливый, сварливый. Безумний сам гнівом себе вбиває, заїдливий від думок своїх сохне. К. Іов. 11.

Лопати́лно, -на, с. Ручка у лопаты. Гайсин. у.

Обмерзати, -за́ю, -єш, сов. в. обме́рзти, -зну, -неш, гл. Обмерзать, обмерзнуть. Прийде марець, то обмерзне старцю палець. Ном. № 413. Сірий вовк тут опинився, обмерз, забовтався. Греб. 385.

Овдовілий, -а, -е. Овдовѣвшій. Волч. у.

Підра, -ри, підря, -рі, ж. 1) (підра). Чердакъ для храненія сѣна, сѣновалъ. Вх. Зн. 51. 2) мн. Закоулки, сокровенныя мѣста. О, уже, пішла скрізь по підрах! Усе вилазила. А шо найшла? Херс. у. Слов. Д. Эварн. Нишпорив по підрях. Cм. подря.

Позавертатися, -таємося, -єтеся, гл. Воротиться (о многих). Доїхали до річки, аж уже й місток вода знесла, ніяк переїхати, так ми й позаверталися додому. Харьк. г.

Хижа, -жі, ж. 1) Кдѣть, чуланъ, кладовая. Вас. 195. Чуб. VII. 388. На улицю не піду і дома не всижу; хиба піду підкопаюсь до дівчини в хижу. Мет. 116. Лагодила баба хижу: то тільки кішки лазили, а то вже й собаки стали лазити. Ном. № 7580. 2) = хата. Ідут до каждої хижі і під вікни співают. МУЕ. ІІІ. 18. 3) = хлів. Та заплели хижку, та загнали овечечку-стрижку. Мил. 42. Ум. хижка. М'ясо поставили в хижку. Ой хто мене вірно любить, той прийде у хижку. Рудч. Чп. 186.

Шупортатися, -таюся, -єшся, гл. = шпортатися. Св. Л. 110. Текля коло неї.... шупорталась. Св. Л. 125.