Витворки, -рок, ж. мн. Проказы.
Гребе́льний, -а, -е. Относящійся къ плотинѣ, плотинный.
Дріжа́ння, -ня, с. Дрожаніе, дрожь. Насупляні брови, чорні, гострі очі, твердий погляд, товстий голос, — все те обсипало її спину дріжанням.
Коверзувати, -зу́ю, -єш, гл. 1) Умствовать, измышлять, стараться. Розумом мирським гріховно коверзує. Як уже він не коверзував, щоб вирятувать його, а нічого не здужав вигадать. 2) Привередничать, капризничать. Навісноголовий Васюта коверзував-коверзував, далі таке вигадав, що ледві й сам не пропав. Було шляхта знай чваниться, день і ніч гуляє та королем коверзує. 3) — над ким. Издѣваться, помыкать. Отак уранці жид поганий над козаком коверзував. Ще гірш надо мною коверзує вона, ще гірш варить з мене воду.
Мокри́на, -ни, ж. Мокрое мѣсто, болото.
Провіщати, -ща́ю, -єш, гл. 1) Возвѣщать, проповѣдывать. Ти ж (Іван Хреститель) ходивши по містах і селах провіщав: «покайтеся від гріхів». 2) Предвѣщать. Що ж за гомін чудний ходить од краю до краю? Чи він що нам нагадує, чи що провіщає?
Роскудлати, -ся. Cм. роскудлувати, -ся.
Сестрінич, -ча, м. = сестрінець.
Стаєнний, -а, -е. Конюшенный. Коні стаєнні.
Хід, хо́ду, м. 1) Ходъ, проходь. Хід узенький та низький і дуже трудний. 2) Шествіе, движеніе впередъ. нема йому ходу. Не можетъ идти впередъ. Во мн. хо́ди — хожденіе. Минулися мої ходи через три городи: серце ж моє, дівчинонько, любитися годі. хід полонинський. Сопровождающійся обрядами и пѣснями выгонъ скота весной изъ сель въ полонини. ходу дава́ти. Убѣгать. Чого ж ти нас кидаєш? Куди ж ти так швидко ходу даєш та й не озираєшся? 3) Сбыть. На паляниці нема ходу: люде бубликів та й бубликів. 4) Походка. 5) тим же хо́дом. По прежнему. Параска журилась тим же ходом, що спершу. 6) у хід класти. Класть передъ собой, по пути своего слѣдованія. Клади сіно в ход. Ум. хо́денько, хо́донько. Сам він (молодий) за мною приїхав, за моїм ходеньком дрібненьким, за моїм личеньком біленьким. Не Марисин то ходонько, не Марисин голосонько, лиш Марисин рутян вінок.