Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Кітляр, -ра, м. Мѣдникъ.
Коритко, -ка, с. Коробокъ, прикрѣпленный подъ коше́м надъ жерновами, сквозь который высыпается въ жернова зерно.
Лиху́н, -на, м. Лѣнтяй, лежебока.
Плисковатий, -а, -е. Плоскій. На низенькому плисковатому острівці. Ум. плиско́ватенький. Плисковатенький рівний камінь.
Повозитоньки гл. ум. отъ повозити. Наставляв копок, як на небі зорок; наставляв стогів на чотирі рогів. Чим же тоє повозитойки? Тими волами, як соколами.
Пограбувати, -бу́ю, -єш, гл. Ограбить. А вона ж бо їх да й пограбувала: у одного взяла вороного коня.
Подивити, -влю, -виш и подиви́тися, -влю́ся, -вишся, гл. Посмотрѣть. Тепер мені на милого ме можно подивити. Та подивила на бистру воду. Ой зійду я на гору високу та подивлюсь в долину широку.
Хвилинонька, хвилиночка, -ки, ж. Ум. отъ хвилина.
Цаплячий, -а, -е. = цапиний. Цапляча борода.