Відвічати, -ча́ю, -єш, сов. в. відвітити, -чу, -тиш, гл.
1) Отвѣчать, отвѣтить. Вовк... питає його: «Чого ти тут ходиш?» — Сірко одвіча.
2) Отвѣчать, нести на себѣ отвѣтственность, отвѣтить. Смійся, смійся, а за смішки плачем одвітиш. Гуляй, душа, у роскоші, — відвічаю. Він одвічає, а той остається у боці.
Глумливий, -а, -е. Насмѣшливый. Міські все люде нещирії, глумливії.
Дви́гатися, -гаюся, -гаєшся, одн. в. двигну́тися, -гну́ся, -гне́шся, гл. 1) Двигаться, трогаться, двинуться. Та ну, покинь, не двигайся, аже сам не донесеш. 2) Сотрясаться, сотрястись. Як ударили з гармати, так аж церква двигнулась.
Забрьо́хуватися, -хуюся, -єшся, сов. в. забрьо́хатися, -хаюся, -єшся, гл. Загрязняться, загрязниться мокрой грязью, замачивать, замочить себѣ края платья.
Зірну́ти, -рну, -не́ш, гл. = зорнути.
Кракоч, -ча, м. Тараканъ, Periplaneta orientalis.
Наля́кувати, -кую, -єш, сов. в. наляка́ти, -ка́ю, -єш, гл. Пугать, напугать. Налякав міх, що й торби страшно. Іде чоловік і дуже журиться, і такий наляканий!
Натюпати, -паю, -єш, гл. Набѣгать, достать. Тюпала, тюпала, та й принців натюпала.
Підтягати, -га́ю, -єш, сов. в. підтягти, -гну, -неш, гл. 1) Подтягивать, подтягнуть; подтаскивать, подтащить, 2) Только сов. в. Мочь потащить, сдвинуть съ мѣста. Циган узяв келеп, — насилу підтяте.
Понарікати, -ка́ю, -єш, гл. Назвать, наименовать (многихъ).
