Вистачати, -ча́ю, -єш, сов. в. вистачити, -чу, -чиш, гл.
1) Хватать, хватить, стать, быть достаточнымъ. Одних тенет вистачить на дві милі.
2) Доставить, поставить въ достаточномъ количествѣ. Їм.... треба вистачити добре їсти. Таке військо вистачимо, що й кримського хана завоювали б. Хоч невеличкий млин, та, знаєш, чепурненький, раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів і хліба вистачав хазяїну чимало. на всіх не вистачиш. Всѣхъ не удовлетворишь.
Відмахнути, -ся. Cм. відмахувати, -ся.
Ворожбитство, -ва, с. Гаданіе, колдованіе, чародѣйство.
Зоглядати, -да́ю, -єш, гл. Созерцать, смотрѣть на. Бо як тебе зоглядаю, отця й неньку споминаю.
Кур! II, меж. Зовъ индюковъ. Ти не знаєш, мій миленький, як индичку звати? Кур-кур! прийшов кум, — ми ж будем гуляти.
Пообдиматися, -маємося, -єтеся, гл. Надуться (о многихъ). Дощ іде, а люде ж то сидять на базарі, померзли, пообдимались як сичі.
Правдувати, -ду́ю, -єш, гл.
1) Быть правдой. Нема в світі правди, правди не зиськати, що тепер неправда стала правдувати.
2) Жить по правдѣ. Хто бреше, тому легше, а хто правдує, той бідує.
Притрут, -ту, м. Родъ болѣзни. Притрут також на нозі робиться, вся шкура на п'яті затвердне, пожовкне, а під нею набірає часом так, що аж до кости вигниє.
Цвілля, -ля, с. Заплѣснѣвшій предметъ, гниль. Куди ви її братимете — таке цвілля.
Шкура 2, -ри, ж.
1) Шкура, кожа. З одчого вола двох шкур не деруть. Пошився в собачу шкуру. Жвавий, аж шкура на ньому говорить. В одну шкуру. Крайне настойчиво (хотѣть, добиваться чего). Чіпка розвередувався: «Їсти та й їсти, бабо!» В одну шкуру: «їсти!» Затялись в одну шкуру: давай рощот! — і дав.
2) Бранное: женщина легкаго поведенія. Ум. шкурка, шкурочка.