Давне́зний, -а, -е. Очень древній. Сим робом передано нам сю давнезну пам'ятку писаного слова зо всіма її ушкодинами, перекрутками. К. Іов.

Десь нар. 1) Гдѣ-то; куда-то; откуда-то. Десь моя дитина на чужій стороні, та нема од неї вісти. Н. п. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море десь почвалала. Чуб. III. 180. Ой берегом плавала лебедочка з лебедем. Десь ся взяла чорнявая воду брати, взяла тії лебедята заганяти. Чуб. V. 7. 2) Вѣроятно, должно быть. Десь ти мене, моя мати, в церкву не носила, що ти мені, моя мати, долі не впросила. Млр. л. сб. 313. Йому десь кислиці сняться. Ном. № 8795. Що то десь розумний! Кв. Батьку козацький! десь ти сам боїшся і нас козаків страшишся. Макс. (1849) 45. Ой, татоньку, мій голубчику, десь я тобі да докучила. Мет. 155. 3) Десь-то. Вѣроятно. Ангели десь-то, не люде, засвітили так всюди. Чуб. ІІІ. 329.

Завдава́ти, -даю́, -єш, сов. в. завда́ти, -да́м, -даси́, гл. 1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13. 2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54. 3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сипа у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744. 4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. ІІ. 34. 5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жалу їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу шати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860 — 3862. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. МПр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55. 6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74. 7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій тима додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221. 8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. І. 55.

Запекти́, -ся. Cм. запікати, -ся.

Лі́том нар. = літком. Панська ласка літом, гріє. Ном. № 1201.

Модре́нь, -ні, ж. = модрина. Вх. Уг. 436.

Південний, -а, -е. 1) Полуденный. Під гарячим промінням південного сонця рушили в дорогу. Левиц. І. 283. 2) Южный. Магнитна стрілка завжди повертається одним кінцем на північну сторону, а другим на південну. Ком. II. 90.

Поганин, -на, м. 1) Язычникъ. Єв. Мт. X. 5. Був їден поганин, недовірок. Гн. І. 127. Остафій як був поганином, звавсі Плакида. Гн. І. 156. 2) Волкъ. О. 1861. X. 126.

Приспоряти, -ря́ю, -єш, сов. в. приспори́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Умножать, умножить. Грин. III. 158. Бог приспоряє і ранньою і пізньою росою. Ном. № 584. Став їм Господь видимо помогати, а й в полі і в домі всю худобу приспоряти. КС. 1884. І. 33.

Світочок, -чка, м. 1) Умен. отъ світ. 2) мн. світочки польові. Раст. Gymnadonia odoratissima. Шух. 1. 21.