Блудити, -джу, -диш, гл.
1) Блуждать; сбиваться съ пути. Не ходи, не блуди понад берегами. Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити. Ми блудили цілий ліс.
2) Заблуждаться, ошибаться. Ой блудиш, зле судиш, ляшеньку любий, тримаю, ховаю для тебе шлюби.
3) — словами. Говорить, не сознавая что; бредить. Ой ти, дівчинонько, ти словами блудиш, ти сама знаєш, кого вірно любиш. Як блудить словами хворий, то знак тому, що вмре.
Гамела, -ли, об. Толстый, неповоротливый человѣкъ.
Забо́йство, -ва, с. Убійство. За ним злий діявол ходить, на гріх, на блуд, на забойство призводить.
Катований, -а, -е. Наказанный палачемъ; пытанный; измученный.
Наві́чний I, -а, -е. Вѣчный. Нема... не переходячого на божому світі, нема повсічасного, навічного — або перейде, або привикнеш.
Насв'яти́ти. Cм. насвячувати.
Попримощуватися, -щуємося, -єтеся, гл. То-же, что и примоститися, но о многихъ. (Хати) попримощувались на крутих боках долини.
Похрестини, -тин, ж. мн. Празднество на второй день крестинъ. То-же, что и проди́рини, очедирини.
Укривання, -ня, с.
1) Накрываніе, покрываніе. Хату криємо, то се солома на вкривання.
2) Укрыванье, то, чѣмъ укрываются. Ум. укриваннячко. Пойняв я жону — холодну воду, а жовтий пісок, — то постіль моя, а чорная хмара — укриваннячко.
Шипотіти, -почу, -ти́ш, гл. Шипѣть. Шипотить гадюка.
