витинати
Витинати, -на́ю, -єш, сов. в. витяти и витнути, -тну, -неш, гл. 1) Вырубливать, вырубить, вырѣзывать, вырѣзать. Витяв з реміню шматок на підошву. Витяли пани ліс. 2) Только сов. в. Перерубить, перерѣзать всѣхъ. Ворогів моїх настигну, не вернуся доти з поля, доки до ноги не витну. 3) Дѣлать, сдѣлать что-либо съ жаромъ, съ силой. Витикати гопака. — Горнись лишень ти до мене та витнемо з лиха. Ще три штуки за тобою; витнеш, — ні пів слова.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 192.
Том 1, ст. 192.