Жме́ня, -ні, ж. 1) Горсть, часть руки. Лучче синиця в жмені, ніж журавель в небі. Сім'ю свою треба хазяйці так тримати, як мак у жмені. 2) Пригоршня, горсть, количество сыпучихъ тѣлъ, пеньки, льна и пр. которое можетъ помѣститься въ горсти. Саме менше, а жмінь шість (конопель) пропало. Візьми, сестро, піску жменю. Висипав їй жменю дукатів. Укинув попелу жменю. 3) Какъ обозначеніе малаго количества: немного, малость. За старого Хмеля (Богд. Хмельницького) людей було жменя. Оглянувся Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини. Стоїть хатина, коло неї жменя города. 4) Часть полотика, полольщицкой кирки: желѣзная треугольная пластинка, — посредствомъ уха она надѣвается на рукоять. Ум. жме́нька, жмі́нька, жмі́нечка. Чуже візьмеш жмінькою, то чорт твоє міркою. Ув. жме́нище.
Кострубонько, -ка, м. Ум. отъ коструб.
Льнува́ти, -ную, -єш, гл. О попадьяхъ: ходить по приходу и собирать ленъ и прочія даянія.
Обриватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. обірватися, -рвуся, -вешся, гл. Розмова все обривалася.
Охриплий, -а, -е. Охрипшій. Охриплий з перепою голос.
Побігти, -біжу, -жи́ш, гл.
1) Побѣжать. Ой побігла дівчинонька до ворожки просто.
2) Поѣхать. Наум зараз шатнувсь, наняв збіржаника і побігли що є духу з цілюрником додому.
Поїдка, -ки, ж. Количество, необходимое на разъ для ѣды. У нас хліба ще на одну поїдку буде.
Прожеря, -рі, об. Прожора.
Стар, -ра, -ре = старий. Стар як котюга, а бреше як щеня.
Сторожити, -жу, -жи́ш, гл. Стеречь, сторожить. Та біжить з дому Кильяна сторожить дядька Купріяна.
