Діль, -лі, ж. Пучекъ нитокъ (для сѣтей). Стрижевск.

Забри́ндзатися, -дзаюся, -єшся, гл. = забрьохатися. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.

Зво́дити, -джу, -диш, сов. в. зве́сти́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Сводить, свести. Зводь помалу дитину з рундука. З поклоном низесеньким панну з коня зводить. К. Досв. 129. Катерина з болящої і очей не зводить. Шевч. 120. — з ро́зуму, з ума́. Сводить съ ума. Чоловік не дасться, — лише раз з розуму звести. Ном. № 3076. Дайся мені, дівча, на підмову, — виведу тя з гаю на дорогу. — Жебим мала день і ніч блудити, то ся не дам з розуму зводити. Гол. І. 107. Нема впину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину. Мет. 14. Аж він мене молодую із умочка зводить. Лавр. 14. — з сві́ту. Погубить. Поки будуть у його оці хорти, поти Івана ми не зведемо з світу. Рудч. Ск. І. 136. — з хазя́йства. Сдѣлать бѣднымъ, разстроить чье-либо хозяйство. Дивиться баба збоку, як дідові щастить, та аж розривається з досади. Стала думати, як би звести його з хазяйства. «Видушу йому курей!» Г. Барв. 195. 2) Взводить, взвести. Звів його на високу гору. 3) Поднимать, поднять. До вас не встане, голови не зведе. АД. І. 217. Не посмів і очей звести на Зіньку. Стор. МПр. 55. Без трепету зведеш на його очі. К. Іов. 50. Як шабелькою звів, — Львів ся поклонив. АД. І. 15. Звів корогву. АД. І. 17. Лисий віл усіх людей звів. Ном. стр. 291, № 43. 4) Сводить, свести вмѣстѣ, соединить. Дякую тобі, що звів мене з Марком. Стор. МПр. 56. А зведи їх очі на очі. Слава ж тобі Шафарику во віки і віки, що звів єси в одно море слав'янськіг ріки. Шевч. 238. зве́сти бро́ви. Нахмуриться. Сим. 99. 5) Обманывать, обмануть, обольщать, обольстить, искушать, искусить. Та вже третій вечір, як дівчина зводить, казала: вийду, а тепер не виходить. Мет. 54. Чорт не спить, але людей зводить. Ном. № 194. Так ви мене звели в моїй надії. К. Іов. 14. звести дівку. Обольстить и бросить дѣвушку. 6) Портить, испортить. Бо треба дать у полі раду, щоб діла не звести. Гліб. 8. звести ві нащо. Погубить. Чи се і ти пустивсь в ледащо, що хочеш нас звести ні на що? Котл. Ен. II. 6. зво́дити пі́сню. Сбиваться въ мелодіи. Уманск. у. 7) Истреблять, истребить. Не можна сарани зводить... гріх за се. О. 1862. II. 54. Тільки готове зводить. Г. Барв. 322. 8) — дух. Переводить, перевести духъ, дышать. Припадає к сирій землі, теплий зводе дух. Макс. 175. А ви дайте мені дух звести. МВ. І. 87. 9) — очи́ма. а) Взглядывать, взглянуть, бросить взглядъ, посмотрѣть. Ой не видно того села, тілько видно хрести, туди мені любо-мило оченьками звести. Чуб. V. 200. б) Смыкать, сомкнуть глаза. Як зведу очима, а воно як шпигне, то аж крикну. Камен. у. 10) — на о́чі. Обращать, обратить чье вниманіе на что. Звожу на очі їй чимало таких, що любили та й покинули. МВ. ІІ. 130.

Згук, -ку, м. Звукъ. КС. 1882. IV. 166.

Кладка, -ки, ж. Мостокъ, мостки. Ой у степу річка, через річку кладка. Макс. То було люблять прати на самій бистрині, положивши кладку з каміня на камінь. Куліш. Ум. кладочка. Край гребельки млиночок, край млиночка кладочки. Чуб.

Попримуровувати, -вую, -єш, гл. Сдѣлать каменныя пристройки.

Порушати, -ша́ю, -єш, сов. в. порушити, -шу, -шиш, гл. 1) Двигать, двинуть. 2) Трогать, тронуть. Віл не порушав з ясел жадного стебла. Драг. 109. Также и въ нравствен. смыслѣ: Може й Русалку, думаю собі, весна порушить, і піде вона, щоб навтішатися з гаїв, левад та лук. Г. Барв. 374. 3) Побуждать, побудить. Як тебе сумління порушило отак зробити? Н. Вол. у.

Поталанити, -ни́ть, гл. безл. Не поталанило йому бачити її. Г. Барв. 123.

Спосібний, -а, -е. 1) Годный, пригодный, нужный. Такий спосібний, як віл до корита. Ном. № 6549. Він мені чоловік спосібний, бо він лісу стереже, то й дров дасть. Камен. у. 2) Удобный, надлежащій, своевременный. Дорога спосібна. Шух. І. 180.

Тягар, -ра, тягарь, -ря, м. Время, тяжесть. Г. Барв. 412. Не для того я співаю, що гаразд ся маю: тяжкий тягар на серденьку — я го ся збуваю. Гол. II. 759.