бурувати

Бурувати, -ру́ю, -єш, гл. Бурлить. Де ую весні вода бурує, там буде яма. Міусск. окр. Переносно о человѣкѣ: бурлить, бушевать. Прийде та ще й бурує, а що знайде в коморі, — у шинок забере. Г. Барв. 292.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 114.

Випадкові слова

Понавчатися, -чаємося, -єтеся, гл. Научиться (о многихъ или многому). Ми понавчались. Г. Барв. 436. В панів понавчались. Кв.

повністю...

Освячати, -ча́ю, -єш

повністю...

Зба́яти, зба́ю, -єш, гл. Сказать, разсказать. Що таке, дідусю? — Ні, сього не збаю, — не можу — не силуй! Кузьменко (О. 1861. II. 44). Неборята молодиці, збайте за мя, збайте, мене курва зчарувала, — радиці мі дайте. Гол. IV. 498.

повністю...