мурава

Мурава́, -ви́, ж. 1) = муріг. Прикрив ноги осокою, накрив очі муравою, жовте тіло рокитою. Чуб. V. 942. 2) соб. Муравьи. У дворах, по у лицях, коло церкви, як мурави народу. Мир. Пов. І. 136. Ум. мура́вка, мура́вонька, мура́вочка. Кладу я кладку через муравку. Чуб. III. 209. В її ложки під порогом заросли мурогом, а тарілочки під лавкою заросли муравкою. МУЕ. III. 77. Ой стежка да маленькая, муравочка зелененькая. Мет. 163. Найшов купу муравки. Грин. II. 222.