А́финник, -ка, м. Кустъ, стебли черники, само растеніе, Vaccinium myrtillus. Гуцул.

Белькотання, -ня, с. Болтаніе, лепетаніе, бормотаніе.

Білолиций, -а, -е. Съ бѣлымъ лицомъ, бѣлолицый. Білолиця, кароока і станом висока. Шевч. 2) Употребл. какъ эпитетъ къ слову мѣсяцъ, замѣняя его. Світить білолиций на всю Україну. Шевч. Ум. білолиценький.

Гладуха, -хи, ж. Полная, жирная женщина. Ном. ст 299, № 301.

Діво́чити, -чу, -чиш, гл. = Дівувати. І я навчусь по сьомій дитині дівочити. Ном. № 5301. Св. Л. 79, 128. Ном. стр. 102. Дівочили удвох з Мариною. Камен. у.

К пред. Къ. Съ дат. падежемъ обозначаетъ: а) указаніе мѣста или предмета, къ которому направляется дѣйствіе. Іде к лісу. Ну тебе к бісу! б) опредѣленіе времени, къ которому близится дѣйствіе. Сподівайся мене, серденятко моє, ой к перині Пречистім; як не буду я к первій Пречистій, сподівайся к Миколі. Мет. 25. К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька. Ном. Переходить въ нѣкоторыхъ случаяхъ в ґ. Если предыдущее оканчивается, а слѣдующее за к (ґ) слово начинается согласной, то слогъ принимаетъ предъ собою і: ідуть ік лісу; часто то-же бываетъ и для пополненія стиха. Вообще же к (ґ) употребляется не часто (вмѣсто него употребляется до) и преимущественно въ указанномъ опредѣленіи времени и въ бранныхъ выраженіяхъ. Іди к нечистій матері! Туди к лихій годині! и пр.

Кісний 2, -а, -е. = тісний. Кіснії улиці, кіснії, — їхали бояре пишнії. Грин. III. 534.

Насічи, -чу, -че́ш, гл. = насікти. Желех.

Приймити, -му, -меш, гл. = приняти. Гн. І. 157.

Тяга, -ги, ж. = вага 2. Іваньківські мужики з тягою їхали. Драг. 47.