аминь

Ами́нь и амі́нь, нар. 1) Аминь. Чуб. III. 26. 2) Употребляется какъ существительное м. р. въ значеніи: конецъ, смерть. Фр. Пр. 4. Амінь тобі буде. Ном. № 3650. Мовчи, а то тут тобі й амінь! Шевч. 300.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 7.

Випадкові слова

Ухвалювати, -люю, -єш, сов. в. ухвалити, -лю, -лиш, гл. 1) Восхвалять, восхвалить. Бог с'єтого не ухвалив. Шух. І. 215. 2) Находить, найти хорошимъ. Мені доброго молодецького коня купила, которого моя душа влюбила та ухвалила. КС. 1882. XII. 513.

повністю...

Почвалати, -ла́ю, -єш, гл. Пойти, побресть. До дому почвалав. Котл. Ен. VI. 45. До річки почвалав. Греб. 385.

повністю...

Прокорм, -му, м. Кормъ. Щебече, мов синичка та, що дитиняток доглядає, за прокормом для їх літає. Мкр. Г. 22.

повністю...