Бесермен, -на и пр. = бусурман и пр.

Висисати, -са́ю, -єш, сов. в. виссати, -ссу, -ссеш, гл. Высасывать, высосать. Висисає останню силу нашої землі наш ворог. Левиц. І. 203. На хлібові клятий жучок висиса яке зерно м'яке. Волч. у.

Витришкати, -каю, -єш, гл. 1) Выпроводить, прогнать. Сьогодня насилу витришкала його, — поїхав до бджіл, а то все дома сидить. Зміев. у. 2) Попусту растратить. Поїхав на ярмарок, нічого не купив, а всі гроші витришкав. Зміев. у.

Змервити, -влю, -виш, гл. Истереть, измять (солому). Вх. Лем. 420.

Змилини, -лин, ж. мн. Обмылки. Черк. у.

Коров'яка, -ки, ж. Корова. Коров'яку продали та п'ять овечат. Г. Барв. 446.

Обмішка, -ки, ж. Отруби или мука, подмѣшиваемыя къ корму домашнихъ животныхъ. Кіев. г.

Подіятися, -ється, гл. безл. Произойти, сдѣлаться. Побіжу мерщій додому, чи не подіялось чого там? Шевч. 311. Що се з нею подіялося? МВ. І. 101. Що вам оце такого подіялось? Федьк.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Потирач, -ча, м. Помыкающій кѣмъ. Довелося хазяїну мною руки потирати. Ой потирай, потирану, коли тобі довелося, а я буду коритися, коли мені горе няюся. Н. п. (Г. Барв. 275).