Брині́ти и брені́ти, -ню, -ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Полотно міцне, аж бринить. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Бо му комарь в ухо бренить. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. 6) 1 и 2-е л.: бриніє, -єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. 7) в голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ.
Згризо́та, -ти, ж. = гризота 1. Не лежала ні дня, ні години: лиш сухоти да згризати на личку змарнілії.
Козакувати, -ку́ю, -єш, гл. Жить, быть козакомъ. Не козакувать Миколі, бо не буде у його коня ніколи.
Нуд, -ду, м. 1) Скука, тоска, томленіе. З нуду грав на балабайку, брався до сопілки. 2) Тошнота. Швидко кинувся із хати, щоб холодною водою нуд угамувати.
Півтрети числ. Двѣ съ половиной (при сущ. ж. р.). Півтрети копи.
Проривати II, -ва́ю, -єш, сов. в. прорити, -рию, -єш, гл. Прорывать, прорыть. «Одчини, луплене теля!» — Не 'дчиню. — «Ну, носом прорию».
П'ятдесятолітній, -я, -є. Пятидесятилѣтній. П'ятдесятолітній год, як вони побралися.
Спробувати, -бую, -єш, гл. Попробовать, попытать. Ото пішли сили спробувати — хто дужчий.
Суходіл, -до́лу, м. Земля, суша, материкъ. Шаблюками, наділками суходіл копали, шапками, приполами персть вибірали. Трудно щуці-рибі на суходолі.
Худопахолок, -лка, м.
1) Малосильный человѣкъ. Старший здоровий, оттакий! да й то не худопахолки.
2) Бѣднякъ, незнатный, простой человѣкъ. Як можна, що круль свою дочку видав за худопахолка.
