Віяти, -вію, -єш, гл.
1) Вѣять, дуть. Ой вітер не віє, гілля не колише. Із низу Дніпра буйний вітер віє-повіває. Люде гнуться як ті лози, куди вітер віє. Пишно процвітали, пахощами віючи, конвалії.
2) Вѣять, провѣвать. Молов батько не віючи, пекла мати не сіючи.
3) Вилять. Пес віє хвостом.
Дересень, -сня, м. Раст. Polygonum minus.
Зачу́хатися, -хаюся, -єшся, гл. Зачесаться, начать чесаться вслѣдствіе зуда (о дѣйствіи, но не объ ощущеніи).
Канцур, -ра, м. Отрепье, кусокъ. До канцура. До остатка, дочиста, до конца, совершенно. Витоптала бісова душа увесь овес до канцура. Онучи чвахтили, хоч викрути, — до канцура помочились. Покрали усе до канцура. Забув усе до канцура. Ум. канцурок. Так той меч на канцурки і розскочивсь.
Крихкий, -а́, -е́ Хрупкій, ломкій. Ум. крихке́нький.
Мідя́нка, -ки, ж. 1) Ярь, зеленая краска. 2) Змѣя мѣдяница. Anguis fragilis.
Поротися, -рюся, -решся, гл. Пороться, распарываться.
Примощувати, -щую, -єш, сов. в. примостити, -мощу, -стиш, гл. Прилаживать, приладить; приставить — напр. доску, чтобы увеличить ширину.
Росходжуватися, -джуюся, -єшся, сов. в. росходи́тися, -джуся, -дишся, гл.
1) Только сов. в. Заходить, приняться ходить. Ти, козо, росходися, розвеселися. Росходилась, як квочка перед бурею.
2) Усиливаться, усилиться (о вѣтрѣ); сердиться, разсердиться, выйти изъ себя, войти въ азартъ; капризничать, раскапризничаться. Еней і сам так росходився, як на аркані жеребець. Мала дитина не давала досі вночі спокою і часом росходжувалась саме при гостях. Росходився, як московський постіл.
Турський, -а, -е. Турецкій. Коником грає, військо збірає, турського царя все визирає.
