воно

Воно, його, мѣст. 1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Шевч. 9. Употребляется для обозначенія неизвѣстнаго лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку.... Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. ЗОЮР. І. 11. Въ ласкательномъ смыслѣ о лицахъ обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Г. Барв. 4. Въ смыслѣ нѣсколько презрительномъ: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне. 2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Шевч. 658. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять. Рудч. Ск.