уміти
Уміти, умію, -єш, гл. Умѣть, знать. Оттут тобі, моя доле, оттут пропадати, що не вміла, що не вміла мене шанувати. Вміли-сте, кумцю, варити, та не вміли давати. Сказала б казки — не вмію; сказала б приказки — не смію. Хто не зазнав зла, не вміє шанувати добра.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 338.
Том 4, ст. 338.