тараракати
Тараракати, -каю, -єш, гл. Издавать звукъ тарара; твердить одно и то-же; говорить вздоръ.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 247.
Том 4, ст. 247.