славута
Славута, -ти, м. Эпитетъ Днѣпра. На лиман-ріку іспадали, к Дніпру-Славуті низесенько уклоняли. Суджено за море славутою-Дніпром та за Дунай плисти.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 149.
Том 4, ст. 149.