прослідити
Прослідити, -джу́, -ди́ш, гл. 1) Прослѣдить, пойти слѣдомъ. За нею ходив ґречний молодець, слідив — прослідив аж до світлоньки. 2) Сдѣлать, оставить слѣдъ. Коло хати слідочок, — ой хто його прослідив? То хлопчина молоденький до дівчини приходив, черевички приносив.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 480.
Том 3, ст. 480.