мовити
Мо́вити, -влю, -виш, гл. Говорить. Мовивши слово, треба бути паном. Казала б, та уста не мовлять. Раз то мовить по грецьки, удруге по турецьки. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий. З великого жалю, я слова не мовлю.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 437.
Том 2, ст. 437.