дитина
Дити́на, -ни, ж. 1) Ребенокъ, дитя. Тоді мама біду знає, коли малую дитину має. Він мені за дитину рідну став. Знайти́ дити́ну. Родить дитя. Наряди́ти дити́ну. Родить дитя — преимущественно помимо брака. 2) Сынъ или дочь, хотя бы и взрослые. Чи я в тебе, мати, не твоя дитина, коли моя мука тобі дуже мила. Ба́тькова дити́на. ма́мина дити́на. Любимчикъ отца, матери. 3) Продава́ти дити́ну. Родъ игры. Ум. Дити́нка, дити́нонька, дити́ночка. Аби дружинна, дасть Бог дитинку. Ой кіт буде воркотати, дитиночка буде спати.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 384.
Том 1, ст. 384.