грінка
Грі́нка, -ки, ж. 1) Ломоть, кусокъ. Молила сі Богу і все пила склінку води і їла грінку хліба на день. 2) Гренокъ. Просіяне з ушками, з грінками. 3) Корзинка подсолнечника. 4) Пучекъ орѣховъ на деревѣ. Оріхи так грінками й висять. 5) До́бру грі́нку уби́ти, пійма́ти. Выиграть что-либо. То же значеніе грі́нка йому́ впа́ла. Дідону мав він мов за жінку, убивши добру в неї грінку.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 328.
Том 1, ст. 328.