Босий, -а, -е. 1) Босой, необутый. Пан в чоботях, а босі сліди знати. Ном. № 1183. 2) Неподкованный, неокованный. Босі коні. Фр. Пр. 112. Босі колеса. Камен. у. Босий віз. Фр. Пр. 112. Гармати да ковані вози в поход риштує, а босими возами загороде тіснину в Петрах. К. ЦН. 242. 3) О собакѣ: темной шерсти съ бѣлыми лапами. Вх. Зн. 68. Мнж. 85. О быкѣ: съ бѣлыми копытами. КС. 1898. VII. 42. 4) чоловік з босою губою. Человѣкъ безъ усовъ. Ейскъ. Ум. босенький, босесенький. Ніжки босенькі мерзнуть. Морд. Пл. 91.

Брикливий, -а, -е. 1) Лягающій. 2) Своенравный, капризный. Ти, кажуть, дівка не бриклива, але од старости сварлива. Котл. Ен. V. 63. Ум. брикливенький.

Веві́рка, вевю́рка, -ки, ж. Бѣлка. Гол. ІІІ. 495.

Кам'янщанин, -на, м. Житель города, замка. Пустили в гармати як грім по небі... Щоб ся паркани поздрігали, щоб ся міщане полякали, а всі міщане-кам'янщане. Колядка. Cм. кам'яничин.

Куксоватий, -а, -е. Съ вывороченными копытами.

Паздерити, -рю, -риш, гл. 1) Очищать отъ кострики. Вх. Зн. 46. Фр. Пр. 178. 2) Разбивать въ щенки, разрывать въ клочки. Вх. Лем. 446.

Пеня, -ні́, ж. 1) Напасть, бѣда. По п'ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та сю пеню звязати. Тепер на тебе пеня напала, що не всіх пов'язала. Кв. Така нам лучилася пеня! Як на ту пеню і шати приходять. Оце пеня! 2) Придира, привязчивый человѣкъ. Пеня московська. Чуб. І. 267. 3) мати на пеню. Имѣть причину для ссоры. Я з тобою не маю нічого на пеню. Ном. 4) пеню волокти на кого. Обвинять напрасно, взводить на кого что. Хиба я буду на себе пеню волокти.

Пожеребитися, -бимося, -теся, гл. Ожеребиться (о многихъ).

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Убурюватися, -рююся, -єшся, сов. в. убуритися, -рюся, -ришся, гл. Испускать, испустить урину, замочиться. Ном. № 14298.