Вистачати, -ча́ю, -єш, сов. в. вистачити, -чу, -чиш, гл.
1) Хватать, хватить, стать, быть достаточнымъ. Одних тенет вистачить на дві милі.
2) Доставить, поставить въ достаточномъ количествѣ. Їм.... треба вистачити добре їсти. Таке військо вистачимо, що й кримського хана завоювали б. Хоч невеличкий млин, та, знаєш, чепурненький, раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів і хліба вистачав хазяїну чимало. на всіх не вистачиш. Всѣхъ не удовлетворишь.
Жа́тий, -а, -е. Сжатый (серпомъ). Ой де буде жито жате, то там будем ночувати.
Задери́хвіст, -воста, м. Въ выраженіи: задери́хвоста дати. Удрать безъ оглядки.
Лісни́й, -а́, -е́ Лѣсной. У темряві лісне звіре блукає.
Накара́тися, -ра́юся, -єшся, гл. Перенести наказаніе, кару; претерпѣть несчастіе, горе.
Нищий, -а, -е. Старець. Оддай нищим, а собі ні з чим.
Отіпання, -ня, гл. Очищеніе отъ кострики (конопли).
Скотарювати, -рюю, -єш, гл. = скотарити.
Ставщина, -ни, ж. Арендная плата за ловлю рыбы въ прудѣ.
Сховач, -ча, м. Прячущій что либо, берущій на сохраненіе.
