вовниця

Вовниця, -ці, ж. = вовна. Чуб. V. 1143. Виженемо овечки, щоб по гірці не ходили, діток малих не будили, щоб вовниці не губили. Мил. 44. Сінце під його підстилала і теплу вовницю з руна. Мкр. Г. 21.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 245.

Випадкові слова

Сталувати, -лую, -єш, гл. = знехтувати 1. Сталував одежу. Канев. у.

повністю...

Ропуханя, -ні, ж. = ропуха.

повністю...

Нагану́ти, -ну́, -не́ш, гл. 1) Вспомнить. Н. Вол. у. 2) Напомнить. Добре, що я ще й наганув.

повністю...