Вистачати, -ча́ю, -єш, сов. в. вистачити, -чу, -чиш, гл.
1) Хватать, хватить, стать, быть достаточнымъ. Одних тенет вистачить на дві милі.
2) Доставить, поставить въ достаточномъ количествѣ. Їм.... треба вистачити добре їсти. Таке військо вистачимо, що й кримського хана завоювали б. Хоч невеличкий млин, та, знаєш, чепурненький, раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів і хліба вистачав хазяїну чимало. на всіх не вистачиш. Всѣхъ не удовлетворишь.
Власність, -ности, ж. Собственность. Листи Шевченка тепер уже сталися власністю всеї рідкої землі, всеї слав'янщини.
Забли́скати, -каю, -єш, гл. Засверкать. Серце в них розлютувалося, очі заблискали. 133. Як блискавка заблище — знай, що твоя жона в дороге убрання прибірається.
За́верба, -би, ж. и за́вербник, -ка, м. Родъ Раст. изъ породы Salix.
Зауважа́ти, -жа́ю, -єш, гл. = завважати.
Зви́кнути, -ся и звикти, -ся. Cм. звикати, -ся.
Кожушаний, -а, -е. Относящійся, свойственный кожуху. Кожушана латка за рідного батька.
Облетіти, -лечу́, -ти́ш, гл.
1) Облетѣть (вокругъ); переносно: быстро обѣжать. Мов сизая голубонька село облетіла.
2) Обсыпаться. Щось її (грушу) трусить: вже грушки обсипались і лисця облетіло.
Розлепетатися, розлепетітися, -чуся, -чешся, гл. Разболтаться, разговориться. Розлепетілась так, що за тобою ніхто й словом не похопиться.
Шиндувати, -ду́ю, -єш, гл. Обдирать, сдирать кожу, очищать отъ кожи.
