Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Вірую Символъ вѣры. Говори, Грицю, Богородицю, а я буду Вірую.
Восьмий, -а, -е. Восьмой. Сім миль мосту, а на восьмій стоїть явор на ввесь світ славен.
Замути́тися, -чу́ся, -ти́шся, гл. 1) Найти предлогъ. Заходе дяк, — нічим замутиться, — так: розміняйте, куме, п'ятака! Замутився шмаровіз, либонь то до коней, як уносить на дяченько товстенький грабовий. 2) Развлечься. Инші вишукують того кохання так, аби замутиться.
Нетерпляче нар. Нетерпѣливо.
Похилистий, -а, -е. = похилий 1. Шапка чорна, похилиста.
Примостити, -ся. Cм. примощувати, -ся.
Столярня, -ні, ж. Столярная мастерская.
Цірчати, -чу, -чиш, гл. = цвірчати. Цірчат воробці.
Чаша, -ші, ж. Чаша. По отченаші напиймося по чаші. У руці Господній чаша, через край вино шумує.